Особлива дитина – особливий світ

 

Знедолена природою дитина не повинна знати, що вона малоздібна, що у неї слабкий розум, слабкі сили. Виховання такої дитини повинно бути у сто разів ніжнішим, чуйнішим, дбайливішим.

В. О. Сухомлинський

 

Дитина із особливими потребами потребує постійної батьківської підтримки. Підпорядкувати таку дитину загальноприйнятим правилам поведінки в суспільстві неможливо, тому треба навчитися взаємодіяти і спілкуватися з нею.

·         Пам’ятайте, що дитина не винна в тому, що вона особлива. Особливості такої поведінки в кожному конкретному випадку зумовлені певними причинами: проблемами під час вагітності матері, ускладненням під час пологів, психосоціальними причинами (стиль виховання в сім’ї).

·         Усвідомте, що виховання та навчання дитини з особливими потребами– це довготривалий, складний процес, що потребує Вашого уміння, терпіння, знання.

·         Навчіться давати інструкції: вони повинні бути короткими, не більше 3-4 слів. В іншому разі дитина просто «виключиться» і не почує Вас.

·         У взаєминах з дитиною не допускайте «вседозволеності», інакше дитина буде маніпулювати Вами. Чітко визначить і обговоріть з дитиною, що можна, а що не можна робити вдома, в дошкільному закладі.

·         Для підняття самооцінки, віри дитини в свої можливості – хваліть її за успіхи і досягнення, навіть самі незначні.

·         У повсякденному спілкуванні з дитиною із особливими потребами уникайте різких заперечень, тому що такі діти є імпульсивними і відразу ж відреагують на заборону непослухом або вербальною агресією. В цьому випадку треба говорити з дитиною спокійно і стримано, бажано дати можливість вибору для малюка.

·         Разом з дитиною визначте систему заохочень і покарань за хорошу і погану поведінку. Визначить систему правил поведінки дитини в групі дошкільного закладу, вдома. Просіть дитину вголос промовляти ці правила.

·         Старанно, своєчасно виконуйте побажання і завдання педагогів. Не нехтуйте порадами педагогів щодо необхідності консультування та лікування у лікарів–фахівців.

·         Намагайтеся щоденно закріплювати завдання, по можливості, в ігровій формі. Допомагайте дитині, але не виконуйте завдання за неї.

·         Якщо дитина втомилася – дайте їй невеликий відпочинок, або займіть її іншою діяльністю.

·         Не вимагайте від дитини більше, ніж вона може.

 

ЗАГАЛЬНІ ПРАВИЛА СПІЛКУВАННЯ 

з дитиною, яка має особливі освітні потреби: 

• Розмовляючи з дитиною, яка має труднощі у спілкуванні, слухайте її уважно. Будьте терплячими, зачекайте, доки вона сама закінчить фразу, сформулює думку. Якщо Ви не зрозуміли, що говорить дитина, обов’язково перепитайте, уточніть, що вона мала на увазі. 

 

• Звертаючись до дитини з порушеннями зору, завжди називайте себе та звертайтесь до неї на ім’я. 

 

• Якщо дитина погано бачить, важливо коротко описувати місце, де ви знаходитесь і попереджати про перешкоди (сходи, двері, інші предмети). Пересувайтеся з нею в помірному темпі, не робіть різких рухів. 

 

• Якщо дитина відвертається чи не відповідає, можливо їй потрібен час. Почекайте трохи, а потім спробуйте привернути її увагу (наприклад, торкніться її плеча). 

 

• Говоріть з дитиною чітко, в нормальному темпі, простими словами. 

 

• Якщо це необхідно дитині, повторюйте слово (фразу) кілька разів. 

 

• Спілкуючись з дитиною, не використовуйте занадто довгі речення. 

 

• Розмовляючи з дитиною, розташуйтеся так, щоб ваші очі були на рівні з обличчям дитини, на зручній для неї відстані. 

 

• Не перевантажуйте дитину, вживаючи в розмові надто багато незнайомих для неї слів. 

 

• Під час спілкування, звертайте увагу дитини на вашу артикуляцію. 

 

• Розмовляючи з дитиною, налаштуйтесь на її темп, аби вона встигала сприйняти інформацію від вас, обміркувати її та дати відповідь. 

 

• Якщо Вам необхідно дати дитині підказку, витримайте паузу в 5-7 секунд, і якщо дитина не відповідає, допоможіть їй. 

• Якщо у дитини спостерігаються труднощі в розумінні мовлення, супроводжуйте ваше мовлення зрозумілими для дитини жестами, використовуйте візуальні підказки (малюнки, фото, предмети). 

 

• Аби привернути увагу дитини, яка погано чує, помахайте їй рукою чи торкніться її руки.

 

• Не кваптесь вгадувати бажання дитини, давайте їй можливість висловитися про них будь-яким способом. 

 

• Запитуючи дитину, завжди слід пам’ятати, в який спосіб вона Вам може відповісти (поглядом, рухом, жестом, звуками, словами тощо). 

 

• Аби швидше налагодити спілкування, звертайте увагу і коментуйте все, що робить дитина. Так вона розумітиме, що її бачать та розуміють. 

 

• Якщо Ви помітили, що дитина відволікається на якийсь предмет (іграшку), розкажіть про нього, дайте дитині його потримати тощо. 

 

• Якщо Ви говорите дитині «ні», обов’язково потрібно пояснити «чому?». 

 

• Зважайте на те, що дитина може стомлюватись дуже швидко. В таких ситуаціях вона може поводитись неконтрольовано і емоційно. Дитина може відсторонитись (відійти від вас, відвернутись, прилягти), або ж навпаки, може бути надто активною (бігати, розкидати іграшки, кричати чи плакати). В такі моменти важливо сказати дитині «ти втомився», визначаючи словами такий її стан. Поступово дитина навчиться розуміти, що таке – втомлюватись, і зможе впоратись із цим станом чи повідомити про нього. 

• Про свої бажання дитина часто сповіщає своєю поведінкою. Коли її не розуміють, дитина може тупати ногами, кричати, відвертатися, битися, втікати в іншу кімнату тощо. Намагайтеся зрозуміти, що саме відбувається з дитиною. Можливо вона втомилась, або не зрозуміла правил Вашої гри (завдання), чи хоче їсти (пити). 

 

• Ставтеся з повагою до дитини, будьте відкритими та привітними, спілкуйтесь на рівних. 

 

Діти, які мають порушення опорно-рухового апарату

Під час занять з дітьми, які мають порушення опорно-рухового апарату, батьки мають пам’ятати про правильну організацію рухового режиму під час ігор, занять, відпочинку. 

Насамперед потрібно знайти правильну та зручну для дитини позу під час роботи за столом або гри. Такі діти швидко втомлюються, особливо під час активних дій, тому вони мають фізичну потребу у відпочинку. Наприклад, діти складають із кубиків будівлі. Батьки спостерігають за процесом і бачать, що дитина втомилася і починає відволікатися. У цей момент варто запропонувати дитині підвестися зі стільця (крісла), підійти (під’їхати) до шафи з іграшками і взяти якусь із них. Після цього можна продовжувати попереднє заняття. Або, наприклад, діти розфарбовують малюнки в альбомі. Батьки можуть кілька хвилин поговорити з дитиною про зміст малюнка. Рука дитини в цей час відпочиває.

У таких дітей часто не тільки не сформовані рухові навички, а й відсутні правильні уявлення про рух. Основними напрямами роботи є: розвиток навичок самообслуговування, практичної діяльності та підготовки руки дитини до письма. Опанування рухових навичок відбувається поетапно, потребує тривалого часу і терпіння, тож доцільно це робити під час цікавих ігор. На першому етапі важливо навчити дитину довільно брати й опускати предмети, перекладати їх із руки в руку, складати у певне місце, вибирати, порівнюючи свої рухові зусилля з характеристиками предмета.

Для розвитку рухових умінь батьки можуть використовувати різні побутові предмети: набори замків, перемикачі, телефони, пульт телевізора. За допомогою імітації можна навчати таких дій як вмикання, вимикання або переключення телевізора, комп’ютера, світла тощо. 

Важливо навчити дитину самостійно їсти. Цю роботу слід починати з формування навички підносити свою руку до рота; далі слід навчати користуватися ложкою, самостійно їсти, тримати чашку і пити з неї. Для початку бажано використовувати чашки і тарілки, що не б’ються. Дуже важливо навчити дитину різних дій під час одягання. Спочатку треба навчати дитину розстібати великі ґудзики, потім дрібні. У такій же послідовності слід навчати її зашнуровувати і розшнуровувати черевики. 

Навички самообслуговування закріплюють в іграх з лялькою (роздягають, одягають її), і тільки після цього можна переносити дії на саму дитину. Після таких ігор-вправ у дитини виникає прагнення до самостійної діяльності. 

Розвиток загальної моторики

          Розвитку рухів руки потрібно приділяти особливу увагу якомога раніше. Ускладнення завдань, збільшення амплітуди дій і тривалості занять відбувається поступово. Формування цілеспрямованих рухів рук можна починати з найпростіших ігор «Ладусі», «Сорока-білобока» тощо, з виконанням відповідних жестів: вказати пальцем на предмет, напрямок, підкликати пальцем до себе, помахати рукою («до побачення»), погладити рукою по голові («гарний», «гарна»), постукати в двері одним пальцем, кількома напівзігнутими пальцями, постукати по столу одним пальцем (привернути увагу до себе), по черзі кількома пальцями («гра на фортепіано», «дощ іде»). Корисно використовувати імітаційні рухи («півник махає крилами», «у вітряка крутяться лопаті», «лісоруб рубає дрова», «тесля стукає молотком»). 

У процесі навчання різних рухів рук і дій з предметами не потрібно поспішати. Доречно, у повільному темпі, пропонувати кожен новий рух, показувати рукою дитини, як його виконувати. Потім слід запропонувати виконати цей рух самостійно (за необхідності, допомагати). 

Якщо дитина недостатньо чітко чи правильно виконує завдання, або не може взагалі з ним упоратися, в жодному разі не можна виявляти своє невдоволення. У цьому випадку потрібно повторити цей рух кілька разів. Лише копітка робота батьків, підбадьорення в разі невдач, заохочення за найменший успіх, ненав’язлива допомога допоможуть досягти результату.

При формуванні кожної нової схеми рухової дії необхідно вимагати від дитини чіткості виконання, вільного руху, плавності переходу від однієї дії до іншої і цілеспрямованого збільшення або зменшення амплітуди рухів. Слід навчати дітей виокремлювати елементарні рухи у плечових, ліктьових, променево-зап’ястних суглобах, і по можливості, правильно, вільно виконувати їх.

Дуже складно домогтися скоординованого виконання рухів у різних суглобах, що необхідно у предметній діяльності (особливо під час письма). Малечі можна пропонувати перекладати предмети з одного місця на інше, з руки в руку, прокочувати, підкидати і ловити їх. З дітьми старшого дошкільного віку для відпрацьовування цих рухів необхідно робити вправи зі спортивним інвентарем (м’ячами, гантелями, гімнастичними палками, булавами). 

Розвиток дрібної моторики 

Щоб перевірити, чи може дитина ізольовано рухати правою рукою (всі інші частини тіла мають перебувати у спокої), її просять підняти руку вгору та опустити, зігнути в ліктьовому суглобі і розігнути, відвести вбік і повернути у вихідне положення, зробити кругові рухи (у плечовому суглобі) в один та в інший боки, повернути долоні вгору і вниз, стиснути пальці в кулак і розігнути, зі стиснутих у кулак пальців розігнути спочатку великий палець, потім великий і вказівний, вказівний і мізинець. 

У випадках легких уражень, коли рухи пальців правої руки не ізольовані і супроводжуються подібними рухами лівої руки, можна виконувати таку вправу: дорослий сідає ліворуч і, м’яко притримуючи п’ясть лівої руки, просить дитину виконувати рух пальцями правої. 

Корисно виконувати такі вправи: 

• розгладити аркуш паперу долонею правої руки, притримуючи його лівою, і навпаки; 
• постукати по столу розслабленою п’ястю правої (лівої) руки;
•  повернути праву руку на ребро, зігнути пальці в кулак, випрямити, покласти руку на долоню, зробити те саме лівою рукою;
• руки напівзігнуті, опираються на лікті (струшування по черзі п’ястями);
• руки перед собою, опора на передпліччя, по черзі змінювати положення правої і лівої п’ястей (зігнути-розігнути, повернути долонею до обличчя – до столу);
• зафіксувати лівою рукою праве зап’ястя, а долонею правої руки постукати по столу, погладити стіл тощо. 

Одночасно проводиться робота з розвитку рухів пальців рук:

• з’єднати кінцеві фаланги випрямлених пальців рук;

• з’єднати променево-зап’ястні суглоби, п’ясті розігнути, пальці відвести. 

Батькам потрібно звернути увагу на протиставлення великого пальця до всіх інших; на вільне згинання і розгинання пальців рук без рухів п’ясті й передпліччя, якими вони часто заміщуються. 

Для цього рекомендуються такі вправи:

• стиснути пальці правої руки в кулак, випрямити; 

• зігнути пальці одночасно і по черзі; 

• торкнутися по черзі всіма пальцями великого, з’єднати великий палець з усіма іншими по черзі; 

• ритмічно постукати кожним пальцем по столу під рахунок «один, один-два, один-два-три»; 

• звести і розвести пальці, зігнути і розігнути із зусиллям; 

• багаторазово зігнути і розігнути пальці, легко торкаючись пучкою першого пальця інших. 

Надзвичайно важливо сформувати в дитини різні способи утримання предметів (відповідно до їх розмірів, форм, матеріалів). Нечіткий, неточний захват і зміни в положенні великого і вказівного пальців ускладнюватимуть дитині будь-яку предметну діяльність, а також малювання, письмо. Саме тому потрібно змалечку розвивати у дітей правильні способи захвату іграшок і рухових дій з ними. 

Малі діти часто із силою згинають пальці, напружують м’язи всієї руки, на обличчі з’являється гримаса. Тому їм потрібно пояснити, як треба виконувати рухи, показати, як це зробити правильно, повторити кілька разів, щоб дитина могла самостійно виконувати ці рухи, дотримуючись вимог дорослого. 

Корисними для розвитку рухів є завдання з використанням паперу. Потрібно вчити дітей складати і розгортати, скручувати, перегортати, розривати, м’яти і розгладжувати аркуші паперу (наприклад, простий газетний папір). Для розвитку рухів рук слід навчати дитину перемотувати з клубка в клубок мотузку, шнур, нитки. Часто у дитини, яка тримає олівець чи ручку, спостерігається млявість пальців або, навпаки, надмірна напруга й обмежена рухливість. 

З дітьми, яким складно згинати і розгинати великий, вказівний і середній пальці, можна запропонувати виконувати такі вправи:

• руки лежать на столі, дорослий фіксує передпліччя. Дитина намагається взяти великим, вказівним і середнім пальцями паличку, крейду, олівець, ручку, підняти на 10-12 см над столом, а потім покласти; 

• перед дитиною на столі ставиться відкрита коробочка з рахунковими паличками (сірниками або іншими дрібними предметами). Дитина бере палички з коробочки і складає їх під рукою (рука лежить близько до коробочки), намагаючись не зрушити руку з місця, а тільки розгинати і згинати великий, вказівний і середній пальці, а потім так само складає все в коробку; 

• розкачати на дошці вказівним і середнім пальцями одночасно і по черзі грудочки пластиліну, розкачати у висячому положенні грудочку пластиліну великим і вказівним пальцями (великим і середнім; великим, вказівним і середнім);

• міцно утримуючи сірник у горизонтальному положенні великим і вказівним пальцями лівої руки, одночасно вказівним і середнім пальцями правої руки підтягувати його до себе;

•  прокочувати, обертати сірник (олівець) між великим і вказівним, великим і середнім, великим, вказівним і середнім пальцями правої руки;

• дорослий натягує між вказівним і середнім пальцями кільце тонкої пакувальної резинки. Дитина перебирає її як струни гітари вказівним і середнім пальцями, підтягує її до себе, згинаючи вказівний і середній пальці, захоплює трьома (вказівним, середнім і великим) пальцями. 

Заняття з малювання та письма батькам слід проводити в такій послідовності: 

• перевірити, чи правильно стоїть стілець, чи зручно сидіти дитині;

• правильно розташувати на столі альбом (зошит);

• руку, якою дитина пише (праву чи ліву), покласти в положення для письма і зберігати його якийсь час, змінюючи положення голови, тулуба (дорослий коригує позу і допомагає дитині її утримувати); 

• вкласти лівою рукою у праву кольоровий олівець. Під час виконання цього завдання важливо стежити, щоб дитина не напружувалася, не згиналася, не відводила вбік обличчя й очі, не згинала праву руку, не знімала її зі столу;

• виконати правою рукою кілька рухів, дотримуючись правильної для письма пози; 

• поставити кілька крапок на аркуші паперу, не рухаючи рукою і не напружуючи її, провести лінію зверху вниз (до себе) на максимально можливу відстань, п’ясть при цьому не рухається; 

• покласти олівець на стіл, розслабити праву руку. 

Усі завдання потрібно повторювати кілька разів у такій самій послідовності, щоб дитина не нудьгувала, можна змінювати колір олівця. Поступово батьки можуть ускладнювати вправи. Дитині корисно малювати різні фігури: овали, кола, півкола різних розмірів, оскільки в цьому процесі будуть задіяні передпліччя, п’ясть, пальці. Можна малювати «равлика»: почати з об’ємного завитка максимального розміру; далі, не відриваючи олівця, зменшувати розміри завитків і закінчити крапкою; «розкрутити равлика»: почати з крапки і поступово збільшити завитки до максимального розміру.

Дитина має відчути, усвідомити та запам’ятати, що лінії креслять пальцями згори вниз (до себе), знизу вгору (від себе); ламані лінії, півкола, зиґзаґи – рухами пальців, п’ясті, передпліччя; дуги, овали великих розмірів, «равлики» – рухами пальців, п’ясті, передпліччя. 

Для розвитку координації рухів передпліччя, п’ясті й пальців батьки можуть пропонувати дітям малювати різнокольорові квадрати один в одному (від великого до крапки), кола (один в одному до крапки), квіти з пелюстками, прапорці, будинки тощо. Малюнки мають бути невеликими, щоб їх виконання потребувало рухів пальців. 

 

 

Діти з розладами аутистичного спектру

Діти з розладами аутистичного спектру мають різний рівень розумового і мовленнєвого розвитку, у них спостерігається стійкий дефіцит соціальної взаємодії та спілкування (брак інтересу до іншої людини, невміння налагоджувати контакт, обмежена (або зовсім відсутня) здатність до спілкування, повторювана поведінка, обмежені інтереси та діяльність). Під час занять з дітьми батьки мають опиратися на їхні сильні сторони (схильність до впорядкованості, хороша механічна пам’ять, здатність до запам’ятовування знакових систем, здатність абсолютно точно виконувати ті дії, яких вже навчились, добре орієнтуватися у просторі й часі, хороший музикальний слух) та враховувати захоплення й інтереси. Це мотивуватиме дітей долучатися до запропонованих дорослими ігор та занять. 

Комунікація

Для дітей з розладами аутистичного спектру словесна комунікація часто є недоступною. Втім, зважаючи на їхню схильність сприймати символи і знаки, батькам варто обрати один з варіантів візуальної комунікаційної системи, де кожен символ, малюнок, піктограма мають конкретне значення для дитини. Це допоможе налагодити продуктивне спілкування.

 

Альтернативні методи комунікації

 

•  Система PECS (Picture Exchange Communication System) – це альтернативна система комунікації, що допомагає дітям набути комунікативні вміння, дає змогу спілкуватися з іншими людьми (передавати прохання, відповідати на запитання, описувати події тощо). В цій системі використовуються символи, зображені на картках. Дитину вчать використовувати символ (малюнок на картці з відповідним підписом) для того, щоб просити бажаний предмет. Для початку батьки мають продемонструвати зв’язок між символом на картці та конкретним предметом; потім навчити вказувати на картку з предметом. Поступово дитина навчається знаходити відповідний малюнок і давати його батькам, аби отримати бажане. 

•  Потім батьки можуть навчити дитину будувати з карток фрази. Для цього використовують «смуги» для побудови речення. Спочатку це можуть бути такі фрази як «Я хочу...», а пізніше – «подобається...», «Можна мені…?»

•  Підтримувальна комунікація (facilitated communication) – це специфічний метод продуктивного спілкування, що полягає в пропонуванні дитині мови, за допомогою якої вона зможе контактувати з оточуючими і усвідомить, що через спілкування вона може задовольнити власні потреби. Зазвичай, цю методику практикують фахівці, які й навчають дитину нею користуватися.

 

Структуроване навчання

Зважаючи на схильність дітей до впорядкованості дій та простору навколо них, батькам потрібно орієнтуватися на структуроване навчання. Це специфічна система організації середовища з визначеними умовами, в якій проводяться відповідні заходи, внаслідок чого дитина починає розуміти, чого від неї очікують. Ця система привчає дітей дотримуватися визначених правил поведінки, формує звички виконувати певні види діяльності, в тому числі навчальну.

Цьому можуть сприяти: чітке візуальне розмежування приміщень і зон (ігрова, навчальна, зона відпочинку тощо); маркування предметів піктограмами, написами, фотографіями, що зображують певні дії; алгоритмізації послідовності діяльності (подій дня тощо) за допомогою чітких символів; візуалізовані графіки та правила, що регулюють стосунки, поведінку, прави-

ла взаємодії. Різні візуальні орієнтири (розклад, алгоритм дій, схема, позначки тощо) дають дитині змогу орієнтуватися у подіях дня, тижня, окремого завдання, порядку дій.

 

Спеціальні програми

Зважаючи на розмаїття розладів аутистичного спектру, батькам варто порадитись з фахівцями стосовно заходів, які вони можуть використовувати вдома для розвитку і навчання їхніх дітей. Це може бути комплекс заходів однієї з нижчезазначених технологій, або ж спеціально відібрані вправи та заняття.

 

Технології, ефективність яких науково доведена: 

•  поведінковий пакет (Behavioral Package);

•  стратегія «Розвиток спільної уваги» (Joint Attention Intervention);

•  моделювання (Modeling); 

•  натуралістичні (природні) стратегії навчання (Naturalistic Teaching Strategies);

•  стратегія «Навчання з однолітками» (Peer Training Package);

•  навчання опорних (базових) реакцій (Pivotal Response Treatment, PRT);

•  структуроване навчання з опорою на візуальну підтримку (елементи Програми TEACCH);

•  стратегія «Керування власною поведінкою, самокерування» (Self-management);

•  стратегія «Соціальні історії» (Story-based Intervention Package); 

•  стратегія «Ігровий час» (DIR/Floortime);

• комунікативна система обміну зображеннями (Picture Exchange Communication System (PECS;) 

•  фізичне навантаження та ін.

Ігри для дітей з аутизмом

Правила роботи з дітьми з аутизмом

1. Приймати дитину такою, якою вона є.

2. Виходити з інтересів дитини.

3. Дотримуватися визначеного режиму і ритму життя дитини.

4. Дотримуватися щоденних ритуалів (вони забезпечують безпеку дитини).

5. Навчитися уловлювати найменші вербальні і невербальні сигна­ли дитини, що свідчать про її дискомфорт.

6. Частіше бути присутнім у групі чи класі, де займається дитина.

7. Якнайчастіше розмовляти з дитиною.

8. Забезпечити комфортну обстановку для спілкування і навчан­ня.

9. Терпляче пояснювати дитині зміст її діяльності, використовуючи чітку наочну інформацію (схеми, карти і т.п.).

10. Уникати перевтоми дитини.

 

Як грати з дітьми з аутизмом

Працюючи з дітьми з аутизмом, треба мати на увазі, що корекційна робота буде тривалою. Швидше за все, на перших етапах взаємодії дитина з аутизмом відмовиться від контакту з вами зовсім, а тим більше не захо­че вступати в групову, а може бути, і в індивідуальну гру.

Тому, рекомендуючи ігри для роботи з дітьми з розладами аутистичного спектру, ми маємо на увазі, що проводити їх ви будете тільки виходячи з реальних можли­востей і необхідності.

Складаючи список ігор для корекційних занять з дити­ною з аутизмом, варто також пам'ятати, що грати вона з вами буде тільки в ті з них, що найбільшою мірою збіжаться з її інтересами. Тому, йдучи на занят­тя, ви повинні бути готові до гнучких змін своїх планів і мати в запасі кілька ігор, що можуть прийтися «до смаку» вашому учню. Опис кожної гри починається з формулювання цілей її проведення. Сподіваємося, що це допоможе вам при доборі ігор і врахуванні інте­ресів конкретної дитини.

Найбільш складні для дітей з розладами аутистичного спектру ігри — це колективні ігри, що припускають їхнє включення у взаємодію з однолітками. Ці ігри ви бу­дете використовувати, зрозуміло, після проведення індивідуальної підготовчої роботи і, звичайно, при бажанні самої дитини.

Індивідуальні ігри, пропоновані вам у цій книзі, — результат більш ніж 20-літньої праці психолога дефектолога Г.Д.Черепанової (про неї ми писали вище).

Кожна з цих ігор може послужити початком корекційної роботи.

Деякі з опублікованих у цій книзі ігор (наприклад, «Покажи ніс») можуть бути використані як при індивідуальній, так і при груповій ро­боті.

 

Діти з когнітивними порушеннями

Особливий характер розвитку дітей з когнітивними порушеннями призводить до специфічного психологічного розвитку. Зокрема, у таких дітей спостерігається уповільнений темп пізнання навколишнього світу та самих себе, формування навичок ігрової та навчальної діяльності, особливий характер емоційного перебігу вікових криз, сповільнений темп оволодіння навчальною діяльністю у початковій школі, засвоєння та сприйняття соціальних норм і правил. Відповідно, батьки мають зосереджувати свої зусилля саме на розвитку дитини в цих сферах. Від результативності занять з дитиною залежить ефективність її адаптації до навчання в дитячому садочку та школі, а також соціалізації в дорослому житті. 

Розвиток орієнтації в предметному світі 

Батьки мають усвідомити, що тривалий час різноманітні вправи та ігри цієї групи складатимуть основу щоденної взаємодії з їхньою дитиною. Вони мають бути постійними і системними, доки дитина не засвоїть певні назви і поняття, доки ці слова не увійдуть в її активний словник, доки вона свідомо не почне користуватися відповідними предметами. Варіацій таких ігор може бути чимало, їх потрібно змінювати, аби утримувати інтерес дитини. Батьки мають в ігровій формі називати предмети (з часом запитувати дитину: де м’яч? Дитина має поглядом, вказівним жестом, повтором слова вказувати на нього). Батьки мають стати «репортерами-коментаторами» для свого малюка і постійно розмовляти з ним, коментуючи свої дії і дії дитини, називаючи всі предмети побуту та інтер’єру, всі об’єкти під час прогулянок, пояснювати дії людей. 

Згодом доцільно використовувати узагальнюючі слова (транспорт: машини, автобуси, тролейбуси тощо). У процесі побутових занять батьки мають звертати увагу дитини на назви і якості продуктів, характеризувати їх смак і які страви з них можна готувати. Також можна долучати дитину до прибирання, називаючи при цьому всі предмети, алгоритм дії з ними тощо (вправи див. у попередніх рубриках).

Розвиток навичок ігрової діяльності 

Навички ігрової діяльності у таких дітей не формуються мимовільно, їх потрібно цілеспрямовано виробляти, спонукаючи дитину до наслідування, а згодом і усвідомлення сутності дій. 

Предметні ігри 

Варіанти таких забав може бути безліч з різними предметами, з урахуванням віку дитини. Це і звичайні ігри в пісочниці (набирання піску, формування фігурок, закопування і викопування тощо), і заняття з кубиками, пірамідками та конструкторами, одягання ляльок. А також більш складні: вирізання формочками печива з тіста, приготування бутерброда тощо. Головне – це зацікавленість дитини і постійний коментар та алгоритмізація дій дорослими. 

Сюжетно-рольові ігри 

Сюжетно-рольові ігри – непросте заняття для таких дітей, оскільки їм складно: зрозуміти правила гри, норми поведінки і взаємодії у групі учасників, ототожнювати себе з певним персонажем, фантазувати та зображувати певні дії персонажів, тривалий період часу вмотивовано займатись цією діяльністю тощо. Саме тому батьки мають поступово привчати дитину до подібних ігор, починаючи з найпростіших (зображення різних персонажів з дитячих віршиків), переходячи до традиційних «доньки-матері», а згодом до складних, що моделюють соціальні ситуації («магазин», «школа» тощо). 

В процесі таких ігор у дитини розвивається емоційно-вольова сфера: діти вчаться контролювати емоції, повідомляти про них дорослим, розпізнавати їх у інших людей, вчитися чекати, виконувати дії в певний час тощо.

Формування навичок самообслуговування

Формування навичок самообслуговування має відбуватися у повільному темпі, з великою кількістю повторень конкретних дій, тому батькам варто набратись терпіння і наполегливо опрацьовувати їх з дитиною. 

Починати потрібно з надання дитині допомоги фізично виконати певну дію, спрямовувати її рухи та координувати їх. Наприклад, під час навчання користуватися ложкою дорослий кладе свою руку на руку дитини і таким чином організовує правильні рухи. Поступово така фізична допомога має зменшуватись. Всі дії батьки мають коментувати, правильно називаючи предмети і власне дію з ними. 

Для успішного засвоєння дитиною навичок самообслуговування батьки мають дотримуватись певної послідовності: дія виконується дитиною спільно з дорослим; дія виконується дитиною під безпосереднім керівництвом дорослого; дія виконується з мінімальною допомогою дорослого; дія виконується за наглядом дорослого; дія виконується дитиною самостійно. 

Важливо, щоб у виконанні дитиною окремих дій був певний зміст, щоб її діяльність мала цінність як для самої дитини, так і для її батьків. Вміння одягатися та роздягатися, користуватися туалетом, самостійно їсти, умиватися тощо суттєво впливає на самооцінку дитину, а також стає першим кроком до її незалежності. 

Навчання навичок самообслуговування також допомагає розширювати уявлення і знання дітей про оточення, сприяє розвитку мовлення, моторики та координації, умінь виконувати дії за наслідуванням та словесною інструкцією, орієнтуватися на зразок, дотримуватися послідовності дій. Батькам варто всі заняття організовувати в ігровій формі, використовувати предмети, які є привабливими для дитини (власна чашка дитини з цікавим малюнком, тарілка яскравого кольору тощо).

Розвиток соціальних навичок 

Батьки мають збагатити досвід дитини позитивними враженнями від спільної з іншими людьми діяльності, виробити соціальні вміння та навички (адекватні уявлення про оточуючий світ, знання норм і правил поведінки), вміння взаємодіяти з іншими, вести діалог, навчити просити про допомогу і повідомляти про свої потреби та проблеми, товаришувати тощо. Залежно від віку, форма занять та їх зміст може змінюватись. Окрім цього, такі ігри і вправи справлятимуть й інші впливи (розвиватимуть мислення, пам’ять, увагу, мовлення, координацію рухів, готуватимуть дитину до навчальної діяльності). 

Чарівний м’ячик 

Дорослий і дитина (інші члени родини) сідають на підлозі в коло і кидаючи/перекочуючи м’ячик один одному, називають кольори, які присутні в їхньому одязі (вимовляють по черзі назви тварин, предмети побуту, меблі, імена тощо).

Складаємо картину 

Варіант гри: складання в правильному порядку серії малюнків, що ілюструють певну подію. 

Що звідки? 

Батьки мають підготувати малюнки із зображеннями різних громадських місць (продуктовий магазин, аптека, магазин іграшок, магазин одягу тощо) та набір карток із зображенням різних предметів. Завдання: «доставити товар» у відповідне місце. Батьки і дитина можуть почергово виконувати ролі «працівника магазину» та «постачальника товару». Батьки можуть створювати ситуації «доставки» не того товару і відповідно будувати діалог на цій основі (чому не підходить? а що потрібно?).